Уже третій рік поспіль у Дніпропетровській ОДА експонуються виставки фотопроекту «Заради них». До Дня пам’яті та примирення презентували нові світлини рубрики «Ветеран-ветерану». На 15-ти знімках – обличчя учасників двох війн: Другої світової та АТО.

«Фотопроекту «Заради них» вже три роки. За цей час організували чимало фотосесій за участю АТОвців та їхніх родин. Дню пам’яті та примирення присвячена серія «Ветеран – ветерану». У цій рубриці можемо бачити різні покоління, різні сторіччя, різні війни. Але об’єднані вони любов’ю до України», – зазначив начальник відділу патріотичного виховання управління з питань учасників АТО Дніпропетровської ОДА Артур Купрій.

На світлинах – ветерани двох війн…

Другої світової…

…та АТО

У кожного – своя життєва історія,…

…просякнута попелом…

Над їхнім головами рвалися снаряди…

…а під ногами двигтіла земля.

«Нюхнула пороху» і Марія Зосименко-Бонацька.

Жінка – ветеран Української повстанської армії. У 1947-му її звинуватили в антирадянській агітації – провела сім років у засланні. Нагороджена Орденом княгині Ольги III ступеню.

«Моя дорога довжиною в життя. Війна почалася, коли мені було 10 років. Довелося бути і учасником, і свідком, – розказала ветеран. – З радістю зголосилася взяти участь у фотопроекті. Враження неперевершені, адже від покоління до покоління передаємо естафету добра».

Поруч із нею на світлинах – АТОвець Іван Шулим.

Відчула дух тієї епохи й перейнялася ще більшою повагою до дідів-прадідів і учасниця АТО Ірина Лук’янцева.

З 2016 року вона служить у 24-й окремій механізованій бригаді.

«Підписала контракт із ЗСУ  й пішла служити за мирне небо та спокій України, – зауважила дівчина. – Пишаюся, що взяла участь у фотопроекті. Дуже задоволена. Низький уклін ветеранам. Вони подають нам, молодим, гідний приклад».

Цьогоріч фотосесію організували в оселях ветеранів.

Завітали й до учасниці Другої світової Валентини Чумакової. Під час війни вона працювала на оборонному заводі, потім – у шпиталі. Допомагала пораненим.

«Цьогоріч бабуся святкуватиме сторічний ювілей, – розказала її онука Людмила. – Коли в 41-му її чоловіка забрали на фронт, вона з матір’ю та дитиною поїхала в евакуацію. У 43-му її серце розкраяла похоронка з фронту. Вирішила теж піти воювати. На медичному поїзді забирала поранених бійців з передової. Після війни переїхала до Дніпра й залишилася тут на все життя».

Доторкнутися до історії можуть усі охочі: виставка експонуватиметься до кінця травня.